З перших днів антитерористичної операції на сході України тактична медицина набула особливого значення як для військових, так і цивільного населення в місцях проведення бойових дій та артилерійських обстрілів. Надання допомоги на догоспітальному етапі націлене передусім на усунення попереджуваних причин смерті на полі бою, а отже є надважливою дисципліною, а фах парамедика неоціненим. Російська агресія у контексті порушення територіальної цілісності України, на думку експертів, буде довготривалою, а отже польова медицина як набір специфічних знань та навичок має бути інтегрована в освітній процес, факультативні прогарами для трудових колективів та тренувальний вишкіл усіх родів військ ЗСУ. Отже, є сенс розібратися в базових аспектах цього напрямку як запоруки збереження життя постраждалих.
За роз’ясненнями наша редакція звернулася до Микити Карпенка – засновника та керівника групи компаній «Парамедик» та голови громадської організації «Національна Рада з Охорони Здоров’я та Безпеки». Публікуємо інтерв’ю з паном Микитою. Питання ставив наш редактор Олег Поліванов.
Олег Поліванов:
- Микито, про вашу діяльність ми чули, а от про те, що вас спонукало займатися тактичною медициною – ні. Розкажіть нашим читачам.
Микита Карпенко:
- Мій мотив простий. Людське життя – найголовніша цінність у цивілізованому світі. А отже, вважаю, що його збереження має бути місією нормальної людини, якщо вона стала свідком травмування або поранення ближнього. Звісно, що для цього потрібно мати спеціалізовані знання. Саме для цього існує тактична медицина. Крім цього, в мене була особиста трагедія, яка підштовхнула мене до розвитку цього треку на рівні держави. Я побачив як вмирає мій товариш.
Олег Поліванов:
- Співчуваю, дякую за відповідь. Ви заснували «SAR», один із перших в Україні приватних центрів із навчання домедичної допомоги. Для чого?
Микита Карпенко:
- У вашому питанні є відповідь. Щоб якомога більше людей отримали практичні знання з такмеду (ред. – тактичної медицини), а отже, завдяки цьому, щоб якомога більше життів було врятовано. Мені вдалось акумулювати вітчизняний та іноземний досвід у цій сфері, а мій управлінський фах управлінця (ред. – Микита Карпенко закінчив Одеський Національний Економічний Університет зі ступенем магістра економічних наук, є переможець Школи Бізнесу Нової Пошти, випускником Lee Kuan Yew School of Public Policy та Київської Школи Державного Управління) допоміг мені та моїм однодумцям налаштувати навчальний процес.
Олег Поліванов:
- А скільки студентів, чи як у Вас заведено, вже пройшли навчання?
Микита Карпенко:
- Нещодавно я, здається, давав комусь інтерв’ю, називав цифру близько 70 тисяч, знаєте, уже цифра до 80 тисяч підходить. Зараз ці курси є дуже актуальними, тож багато хто звертається за знаннями до нас.
Олег Поліванов:
- Правильно я розумію, що на той час у державному секторі ви відчули дефіцит освітніх програм у сфері такмеду, тому започаткували «SAR»?
Микита Карпенко:
- Я б не говорив про дефіцит компетенцій, а про спадщину радянських підходів до екстреної медичної допомоги та застарілість медичних засобів. Скоріше, це симбіоз приватного сектору у цій ніші та центрів Медичних сил Збройних Сил України. Ми доповнюємо один одного.
Олег Поліванов:
- У якому стані техніко-технологічна база нашого такмеду як галузі наразі?
Микита Карпенко:
- Є прогрес. Зокрема, завдяки постійному тренувально-освітньому співробітництву України з країнами НАТО. Наші парамедики поступово опановують американські настанови щодо догоспітальної допомоги, добірка яких так і називається «Тактична допомога пораненим в умовах бойових дій». Крім того, міжнародні зв’язки волонтерів дозволили поширювати в Україні сучасні медичні засоби, скажімо, кровоспинні турнікети, які активно витісняють з воєнних аптечок радянські джгути.
Олег Поліванов:
- Відомо, що ви заснували групу компаній «Парамедик»? Один з її продуктів є турнікети про які ви щойно згадали. Ви постачаєте медичні засоби лише в Україні?
Микита Карпенко:
- У 2014 році, коли в нашій армії постало питання нестачі якісних медичних засобів, як для солдатських аптечок, так і розпорядженні військових медиків, ми активно зайнялись питанням виробництва вітчизняних турнікетів як першочергового елементу для самостійної зупинки кровотечі та першої допомоги побратиму на полі бою. Досвід їх використання в умовах бойових дій нашими воїнами зацікавив військових інших країн, Молдови, Казахстану тощо. Тому, ми налагодили експорт їх ринки. Це до речі, що один доказ стрімкого розвитку українського такмеду, що поступово стає взірцевим.
Олег Поліванов:
- Микито, на яких принципах будується надання догоспітальної допомоги, які, зокрема використовують українські парамедики?
Микита Карпенко:
- Існують спеціальні алгоритми, ефективність яких підтверджена їх застосуванням в гарячих точках різних країн. Бойові медики навчаються надавати допомогу у певному порядку, де спочатку йдуть важкі травми, як, скажімо, масивні кровотечі, здебільшого артеріальні. Далі йдуть менш летальні ушкодження. Характери травм, які ідуть за пріоритетом з точки зору послідовності дій парамедика, можна розкласти за абревіатурою MARCH. Її пункти у перекладі на українську звучать так: зупинка масивної кровотечі, відновлення прохідності дихальних шляхів, контроль дихання, оцінка та управління циркуляцією, захист від переохолодження. Це, так би мовити, універсальний алгоритм надання базової домедичної допомоги на полі бою.
Олег Поліванов:
- Микито, дякую за бесіду? Отже, можна стверджувати, що вітчизняний такмед еволюціонує, приходить у відповідність до натівських стандартів, а у суспільстві культивується розуміння значення володінням базовими навичками догоспітальної допомоги. Бажаємо вам здоров’я і натхнення рухати цю сферу вгору.
Микита Карпенко:
- Саме так. Але роботи ще багато. І вам здоров’я, дякую, що висвітлюєте такі теми.
